Чума. А. Камю

Серед письменників та інтелектуалів минулого сторіччя, творчість яких викликала великий інтерес серед інтелігенції Заходу й чинила на неї значний вплив, одне з чільних місць належить французькому письменнику, лауреату Нобелівської премії, Альберу Камю (1913—1960). Вагомість його внеску в літературу і духовну культуру XX сторіччя важко переоцінити.

Цікавість сучасного читача до творів Камю аж ніяк не зменшилась. Тому можна з певністю сказати, що творчість цього письменника витримала найсуворішу і найсправедливішу перевірку — перевірку часом.

Роман «Чума» (1947) являє собою свідчення очевидця, що пережив епідемію цієї страшної хвороби: оповідь ведеться від імені доктора Бернара Ріє, який керував протичумними заходами в зараженому місті Оран, де спалахнула епідемія чуми. Але батьки міста, приховуючи правду, роблять всіх жителів заручниками страшної драми. «Окупація» міста чумою, опір їй, підпорядкування огидному ворогові — все це змушує згадати про трагічні події у Франції періоду фашистської окупації.