Коли Амед плаче, Азіз плаче теж.
Коли Азіз сміється, Амед сміється також.
Ці брати-близнюки могли б мирно жити в затінку помаранчевих дерев. Але снаряд перетинає небо, вбиває їхніх бабусю і дідуся. Війна вривається в їхнє дитинство і розділяє їх. З’являються чоловіки, які вимагають помститися за кров ближніх.
Амед чи Азіз – комусь із них доведеться принести найбільшу з можливих жертв. І всі віддають шану мученику – як мертві, так і ті, що залишилися.
Даючи читачеві можливість вирішувати, хто є чистим душею, брехуном, героєм-фанатиком, цей твір, що став уже невід’ємною частиною квебекської літератури, що є водночас на часі і поза часом, сповнений потужної сили великих трагедій і ліризму легенд пустелі.
